18.11.2020 Логопедична “Б” (Дзвіночок) (Вихователі Сахно А.В., Плохотникова Г.М.)

Тема дня: Свійські птахи та їх дитинчата

1 Заняття Логіко-математичний розвиток

Тема. Порядкова і кількісна лічба. Величина.

Мета: продовжувати вправляти в кількісній і порядковій лічбі, в умінні створювати рівність і нерівність шляхом збільшення або зменшення однієї із множин на один елемент;

учити правильно відповідати на запитання «Скільки?», «Який?», «На скільки?»; закріпити знання про величину (високий, низький) і просторові відношення (угору, вниз, ліворуч, праворуч); розвивати логічне мислення; виховувати уважне ставлення до інших.

Матеріали: демонстраційний: фланелеграф, мотрійки (іграшки або плоскі фігурки), фігурки чотирьох ялинок, різних за висотою, і чотирьох грибів; два аркуші паперу квадратної форми, розкреслені на клітинки, набір плоских геометричних фігур для вправи «Перенеси фігури»;

роздавальний: малюнки чотирьох ялинок, різних за висотою, чотирьох грибів, картки із цифрами 2—4; чотири картки із зображенням ляльок різного розміру (від найбільшої до найменшої), стільки ж карток із зображенням кошиків та хустин різного розміру для вправи «Збери ляльку».

Хід заняття

1. Психогімнастика.
2. Гра «Мотрійки».

Під час розповіді вихователь використовує демонстраційний матеріал.

— Жили собі сестри. Щоранку вони робили зарядку. От і сьогодні вони вийшли на доріжку та вишикувалися в ряд ось так (вихователь розставляє ляльок у хаотичному порядку). Чи правильно вишикувалися мотрійки? Звичайно, вони заплуталися.

Допоможімо мотрійкам! Яка з них найвища? Вона буде стояти першою. Яку мотрійку поставимо наступною? (Ту, яка вища від решти мотрійок.)

Далі діти виходять по одному й шикують мотрійок у ряд самостійно.

3. Гра «На лісовій галявині».

Вихователь звертає увагу дітей на фланелеграф, де в хаотичному порядку розташовані малюнки чотирьох ялинок і грибів.

— Як довідатися, чого більше: ялинок чи грибів?

Діти можуть запропонувати два варіанти відповіді: полічити предмети або покласти кожен гриб під ялинку. Вихователь доручає двом дітям перевірити кожний варіант.

— Скільки грибів? (Чотири.) А ялинок? (Чотири.) Чого більше (менше)? (Порівну.)

— Викладіть ялинки так, щоб першою була найнижча.

Скільки ялинок ви виклали? (Чотири.)

— Покладіть грибів стільки ж, скільки ялинок.

Діти виконують завдання.

— Як можна змінити кількість ялинок або грибів? (Прибрати ялинку або гриб.)

Вихователь пропонує скласти нерівність, покласти поруч із грибами та ялинками відповідну картку із цифрою.

— Чого більше (менше)? На скільки? (Ялинок більше, ніж грибів, на одну. Отже, число 4 більше, ніж число 3, на 1.)

4. Фізкультхвилинка.

Вихователь пропонує дітям зобразити мотрійку: сумну, веселу, сміливу, боягузливу, добру, сердиту тощо.

— Уявіть, що ви — заводні ляльки. На спині у вас ключ. Якщо його повернути, запускається маленький моторчик і лялька може широко крокувати й рухати руками вгору й униз. Поступово моторчик затихає, рухи сповільнюються, і лялька зупиняється.

5. Гра «Допоможи ляльці».

У вправі закріплюється вміння дітей розташовувати предмети за розміром. На столах у дітей чотири картки із зображенням ляльок різного розміру (від найбільшої до найменшої), стільки ж карток із зображенням кошиків та хустин різного розміру.

— Зберіть ляльок на прогулянку, знайдіть для кожної відповідну хустку та кошик, покладіть поряд.

6. Вправа «Перенеси фігури».

Завдання спрямоване на вдосконалення вміння орієнтуватися в просторі. Вихователь пропонує дітям розглянути на фланелеграфі квадрат із фігурками.

Потім розказати, яка фігура в першому рядку й першій клітинці; у другому рядку й другій клітинці; у третьому рядку, у першій та третій клітинці. Потім хтось із дітей показує, у які клітинки порожнього квадрата праворуч переносяться фігурки.

Завдання можна повторити, змінивши порядок розташування фігурок у квадраті.

7. Підсумок заняття.

— Що вам сьогодні сподобалося на занятті? Які виникали

труднощі?

— Скільки ляльок ви збирали на прогулянку?

Робота поза занятями

1. Уміння лічити та визначати місце предмета серед інших,орієнтуватися у формі та величині навколишніх предметів дошкільники набувають у процесі трудової діяльності. Наприклад,у куточку природи: полити квіти тільки на другому від дверей вікні, яке найбільше освітлене; дібрати піддони для горщиків відповідно до їхньої форми та розміру; визначити частоту поливу квітів у маленьких горщиках і великих.
2. Дидактична гра «Не зіб’юсь».

Мета: розвиток навичок усної лічби, уваги, взаємоконтролю.

Хід гри. Діти стоять у колі. По черзі лічать від одиниці до того числа, яке знають, а потім починають спочатку. Не можна називати будь-яке число, про яке діти домовляться (наприклад 3). Замість нього слід говорити «Не зіб’юсь!» або плеснути в долоні. Той із дітей, хто перший помітив помилку, дає штрафне завдання та продовжує гру (заборонене число щоразу змінюється).

3. Дидактична гра «Знайди число».

Треба згадати якомога більше слів, до складу яких входять назви чисел. Наприклад: трикутник, двоколісний, однобокий тощо. 

2 Заняття Художня література

Тема. Читання казки Лесі Українки «Біда навчить»

Мета: ознайомити малюків із творами української письменниці Лесі Українки; учити розуміти зміст казки, засоби емоційної виразності, оцінювати вчинки героїв, передавати зміст казки своїми словами; закріплювати вміння визначати жанрові особливості казок.

Матеріал: портрет Лесі Українки, іграшка «горобець», казка «Біда навчить».

Хід заняття

1. Ігровий момент

Вихователь пропонує дітям відгадати загадку.

Сонечко не хоче

Землю зігрівати.

Листячко пожовкло,

Стало опадати.

Часто дощик ллється,

Птахи відлітають,

На городі та у полі

Врожаї збирають.

Відгадайте, діти,

Коли це буває? (Восени)

— Так, дітки, осінь вже поступається своїми правами. Сьогодні вранці на прогулянці, коли ми з вами збирали листя, до мене підлетів горобчик. Він розповів про те, що всі птахи над ним жартують, тому що зима на порозі, а свого житла у горобчика немає.

— Де зимують птахи?

— Малята, я знаю одну історію про горобчика, який теж не мав житла. Бажаєте почути її? Сідайте зручніше. Але спочатку я розповім вам про авторку, яка написала для дітей цю казку.

2. Знайомство з біографією письменниці Лесі Українки

— Погляньте на портрет. На ньому зображена Леся Українка

— відома українська письменниця Лариса Петрівна Косач. 140 років назад народилася дівчинка Лариса. У 10 років Лариса з братом пішла на річку подивитись, як святять воду, там промочила ноги і дуже промерзла, застудилась і почала хворіти. Ларису довго лікували, але хвороба не відступала. Дівчинка не могла рухатись, кожен рух спричиняв нестерпний біль.

— Закрийте, будь ласка, очі, уявіть хвору дівчинку…

Звучить аудіозапис «Хвороба ляльки».

— Що ви відчуваєте?

— Сліхаймо далі.

Дівчина не здавалась, боролася з хворобою, перемагаючи біль, навчалась, грала на фортепіано, малювала, писала вірші. Хвороба забрала у Лариси можливість малювати та грати — дуже боліли руки. Вона вирішила займатись літературною діяльністю і обрала собі псевдонім Леся Українка. Вона написала багато віршів, оповідань, казок… Записувати їх допомагали рідні Лесі Українки.

— Пригадайте, які казки ми читали.

— Отже, слухайте казку «Біда навчить», а потім скажете, чи сподобались вам її герої.

3. Читання казки Лесі Українки «Біда навчить»
4. Бесіда за змістом казки

— Чи сподобалась вам казочка і хто в ній є головним героєм?

— Яким був горобчик, коли був маленьким?

— Що змусило його шукати розуму?

— Який влучний вислів вжила курка?

— Чому зозуля не захотіла морочити собі голову чужими клопотами?

— Що сказав лелека горобцеві?

— Чому горобчикові довелося чекати на відповідь сови аж до вечора?

— Чи допомогла йому сова?

— Чому горобчикові не сподобалася порада сороки?

— Чому ворона вирішила, що їй не потрібно мати великого розуму, щоб добути собі їжу?

— Яку мудру пораду дав горобчикові крук?

— Хто винен у біді горобчика?

— Коли горобчика почали поважати інші горобці?

— Чому вони змінили своє ставлення до нього?

— Кого хотіла показати Леся Українка в образі горобчика?

— Чого вчить нас ця казка?

5. Фізкультхвилинка

Діти імітують рухи героїв казки:

Пострибають, як горобчик;

нахиляються, як лелека, що ловить жаб;

походять поважно, як крук.

6. Бесіда

— Як вважаєте, діти, чому потрібно дослухатися порад старших?

— Коли буває краще: коли ви слухаєте старших чи коли робите по-своєму?

— Чи є серед вас неслухняні діти?

— Якими словами називаємо слухняних діток? (Добрий, вихований, розумний, чемний, дисциплінований…)

— А неслухняних? (Поганий, впертий, розбишака, бешкетник, шибеник, невихований…)

8. Підсумок

— Історія, яку розповіла Леся Українка, — казка чи оповідання? Чому ви так вважаєте?

— Як називалася казка?

— Чого вчить ця казка?

— Що вам сподобалось на занятті?

 

Леся Українка «Біда навчить»

Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрішки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,— де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з’їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже,— є чого, нема чого, а він вже до бійки береться. Одного разу літав він з своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:

— Мої зернятка! Я знайшов!

А чужий і собі:

— Мої! коли мої! коли мої!

І почали битися. Та так б’ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір’я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять; та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка з курчатами, квокче та промовляє:

— Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!

— Що ти кажеш? — питають горобці.

— Та то я дякую вам, що ви такі дурні. От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатками поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас і птахи були!..

Чужий горобчик розсердився за таку мову.

— Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! — підскочив, тріпнув крильцем, цвірінькнув та й геть полетів. А наш горобчик зостався й замислився.

“А правда,— думав він,— краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти”.

Подумав, подумав, та й почав просити курку:

— Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

— Е, ні! — каже курка,— вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі,— он своїх діточок чималенько, поки то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! — та й пішла собі в курник.

Зостався горобчик сам.

— Ну, що робить? Треба кого іншого питати, бо вже я таки не хочу без розуму жити! — і полетів у гай.

Прилетів у гай, коли бачить, сидить зозуля на калині та все: “Ку-ку! ку-ку!” От він до неї:

— Тіточко, що я вас проситиму! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей; а то курки просив, то вона каже, що в неї й так багато клопоту.

— А я тобі от що скажу,— відповіла зозуля,— як у мене свого клопоту нема, то чужого я й сама не хочу! От, не мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Се не моє діло! А от, коли хочеш знати, скільки тобі літ жити, то се я можу тобі сказати.

— Аби ти була жива, а за мене не турбуйся! — відрізав горобець і полетів геть.

Полетів він геть аж на болото, а там ходив бузько і жаб ловив. От підлетів горобчик до нього та й каже несміло:

— Пане, навчіть мене розуму. Ви ж такі розумні…

— Що, що, що? — заклекотів бузько,— тікай-но ти, поки живий! Я вашого брата!..

Горобчик мерщій від нього, ледве живий від страху.

Бачить він, сидить на ріллі гава й сумує. От він до неї:

— Дядино, чого ви так зажурились?

— Сама не знаю, синочку, сама не знаю!

— Чи не можете, дядиночко, мене розуму навчити?

— Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли ти вже так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми розумна-розумна, то, може, вона тобі що порадить. А я до того розуму не дуже, бог з ним!

— Прощавайте, дядино! — сказав горобчик.

— Щасливо!

Полетів горобчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає. От він туди,— бачить, справді сидить сова в дуплі, тільки спить. Горобчик до неї:

— Пані! чи ви спите? Пані! пані!

Сова як кинеться, як затріпоче крилами:

— Га? що? хто? — кричить, витріщаючи очі.

Горобчик і собі трошки злякався, а все-таки хоче свого дійти.

— Та се я, горобець…

— Горобець? Який горобець? Не бачу! Чого притирився? І яка вас лиха година по дневі носить? Осе напасть! І вдень не дадуть заснути!..

І сова знов заснула.

Горобчик не посмів її вдруге будити, сів собі на дубі та й почав ждати ночі. Ждав, ждав, аж йому обридло. Коли се, як стало вже добре темніти, прокинулась сова та як заведе: — Гу-у-у!.. Гу-гу-гу-у-у!.. Горобчик аж отерп зо страху: хотів уже втікати, та якось утримався. Вилізла сова з дупла, глянула на горобчика, а очі в неї світять! Страх, та й годі!..

— Ти тут чого? — спитала.

— Та я, вибачайте, моя пані,— ще зранку тут сиджу…

— І чого?

— Та чекаю, поки ви встанете…

— Таж я встала! Ну, чого тобі треба? Чого стримиш?

— Я хотів би вас просити,— вибачайте ласкаво,— чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі…

— Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай-но ти, а то я голо-о-дна! — гукнула сова, та як засвітить очима…

Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі, десь у гущавину заховавсь та там і проспав аж до самого ранку. Спить горобчик, та так міцно, коли се у нього над головою щось як заскрегоче: “Че-че-че!” Горобчик прокинувся, аж дивиться, сидить на сучку сорока білобока та так скрегоче, аж очі заплющила.

— З ким ви, панянко, так розмовляєте? — спитав її горобець.

— А тобі що до того? Чи ба, який цікавий! А хоч би й з тобою!

— Та я дуже радий, як зо мною. Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили.

— А нащо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму легше в світі жити та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутись; ти ось поговори зо мною, то я тебе навчу, як і без розуму прожити…— і заскреготала сорока, та що далі, то все хутчіш та все дрібніш…

— А бодай тобі заціпило, скреготухо! — крикнув горобчик,— ото глушить! Цур тобі! — та скоріш від неї геть.

Сів собі горобчик на полі та й думає: “Де я того розуму навчуся? Скільки світа злітав, а щось небагато навчився, хіба уже воно так і зостанеться…” Зажурився він, поглядає сумно по полю, а по полю чорний крук ходить, та так поважно.

“Ну, ще в сього поспитаю; се вже востаннє”,— подумав горобчик.

— Навчіть мене розуму! — звернувся він просто до крука,— я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

— Розум, молодче, по дорозі не валяється,— мовив поважно крук,— не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука. А тепер іди, мені ніколи.

Полетів горобчик, засмутився. “Що то мені така наука?” — гадає собі; однак більше ні в кого розуму не питав,— обридло вже. Посумував трохи, що мусить без розуму жить, а потім і забув. Почав знов гуляти веселенько. Ні гадки йому.

І не зоглядівся горобчик, як і літечко минуло.

Настала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними, а дедалі й сніжок став перепадати. Біда горобчикові — холод, голод! Вночі де не сяде, спати не може, так холодний вітер і пронизує; вдень їсти нічого, бо все зібрано в клуні, а якщо й знайде, то за сваркою втеряє. От і почав наш горобчик до розуму приходити — годі сваритися! Куди горобці летять, і він за ними; що вони знайдуть, то і він поживиться, та все без сварки, без бійки, то горобці його й не женуть від себе,— а перше то й близько не підпускали.

Побачив горобчик, як інші пташки в теплих гніздечках сидять, почав він і собі придивлятись, як то гнізда будуються. Почав він пір’ячко до пір’ячка збирати, соломку до соломки складати та гніздечко звивати. Так статкує наш горобчик, так дбає! Дедалі всі горобці почали його поважати; куди зберуться на раду, то й його кличуть, так він вславився між ними своїм розумом. Перезимував він зиму щасливо, а на весну вже став великим та мудрим горобцем; сидів він у гніздечку не сам, а з горобличкою, і четверо яєчок в гніздечку лежало. Як виклюнулись гороб’ята, то горобцеві новий клопіт — годувати діточок, та вкривати, та глядіти, та од хижого птаства боронити,— не до гуляння було! А вже що господарний був горобець, то було аж сусіди-горобці дивуються: “Які ви, пане сусідоньку, мудрі! І де ви того розуму навчились?” — питають було його. А він було тільки голівкою кивне. “Біда навчила!” — каже.

Вихователь Сахно А.В.