24.03.2020 Логопедична “Б” група (Дзвіночок) (Вихователі Плохотникова Г.М., Сахно А.В.)

Тема дня: « День музики»

Народознавство

Тема: « Без верби і калини нема України»

Програмний зміст: ознайомити дітей з народною символікою – вербою і калиною, їх значенням. Познайомити з легендою як з’явилася калина, з малими фольклорними народними жанрами пов’язаними з вербою та калиною, їх лікарськими властивостями. Розвивати інтерес, спостережливість, бажання пізнати світ. Виховувати любов до рідного краю, інтерес і повагу до національних традицій, любов до праці на рідній землі.

Попередня робота: екскурсії з метою ознайомлення з калиною та вербою на території дитячого садка та за його межами. Прослуховування пісень про калину та вербу. Читання та розучування віршів, колискових, пісень, прислів’я та приказки, народних ігор.

Матеріал: ілюстрації верби та калини, звукозаписи пісень, китиці калини, букет вербових котиків.

Хід заняття

(Групова кімната прикрашена китицями калини, вишитими рушниками.)

–         Діти, сьогодні у нас не зовсім звичайне заняття, зверніть увагу, як гарно прикрашена кімната, мова піде про вербу і калину.

Червоні кетяги калини

Горять вогнями усіма

Без калини нема України

Без народу Вкраїни нема.

Калина і Україна нероздільні… Калина полюбила українську землю, що має найбільш сприятливі умови для її росту, а народ України шанує її за пишну вроду й цілющі властивості.

Нема, мабуть, такого села в Україні, де б за тином чи біля колодязя, в лузі чи на березі водойми не росла, не квітла вона рясним білим цвітом на весні та не рум’яніла червоними ягодами аж до зими.

Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батькової хати.

Калина  –  це той символ, що пам’ять людську береже, нагадуючи про милий край, це символ безсмертя.

Калина  –  це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.

–         Як же з’явилася ця рослина? З давніх-давен існує така легенда, послухайте будь ласка.

Легенда “Як калина з’явилася…”

Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо – аж чорні хмари по небі пливуть – татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали – виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину – білим цвітом, і восени, – кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали – то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати.

(Звучить пісня «Ой у лузі калина стояла»)

–         Диве образ калини не тільки в піснях та легендах, а й у прислів’ях та приказках. Давайте пригадаємо разом з вами.

«Пишна та красива, мов червона калина»

«Щоки червоні, як кетяги калинові»

«Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

-А мами своїм діточкам співали колискові, і ми знаємо колискову пісеньку, тож давайте разом заспіваємо.

Люлі, люлі, спати бо пішла десь мати.

Пішла на долину ламати калину

Калину ламати, дитя напувати.

Щоб росло здорове, мало чорні брови

Ще й рум’яні щічки, ой поспи ще трішки.

–         Молодці, гарно співали та прислів’я розповідали.

–         А чи знаєте ви, які на смак ягоди калини? (…) Вони кислі і трохи гіркуваті, але дуже корисні. Ягоди лікують багато хвороб: кашель, запальні процеси шлунка і кишечника, допомагають людям у яких хворе серце. Свіжозрізану кору калини кладуть на кровоточиві місця для швидкого загоювання.

–         А ще, діти, з калини готують багато смачних страв: пироги, кисіль, варення.

–         Ось така наша вічна супутниця, всебічно корисна і символічно пісенна, в кожній квітці та ягоді якої давнина  і дивина. Упродовж віків вона супроводжує історію розвитку нашого народу.

–         Давайте і ми її вшануємо народною хороводною піснею «Ой, у лузі калина»

Ой, у лузі калина,

ой, у лузі калина…

Калина-калина,

чубарики-чубчики, калина…

Там дівчина ходила,

там дівчина ходила.

Ходила-ходила,

чубарики-чубчики, ходила

Цвіт калини ламала,

цвіт калини ламала.

ламала-ламала,

чубарики-чубчики, ламала

Та в пучечки в’язала,

та в пучечки в’язала

в’язала – в’язала

чубарики-чубчики, в’язала

Ой, у лузі калина,

ой, у лузі калина.

Калина-калина,

чубарики-чубчики, калина…

–         Скажіть, що у мене в руках? (букет вербових котиків)

–         Пухнасті вербові котики – символ краси. Навесні вони тішать надією і звеселяють наші серця.

Котики – воркотики в мене на вікні

Котики – воркотики – гості весняні.

Не глядить на котиків лиш вусатий кіт

Мабуть, зна, що котики – це вербовий цвіт.

–         Давайте і ми з вами вшануємо ще один символ нашої України вербу забавлянкою «Ой вербице, вербице»

Ой вербице, вербице

Зелена косице!

Будемо тебе величати

Даруночки дарувати

А дарунки не прості –

Наші пісеньки дзвінкі!

Діти взявши за руки разом співають хороводну пісню «А верба над грай-горою»

А верба над грай-водою,

А верба неначе доля

Зеленіє над рікою,

Молодіє немов врода.

Приспів:

А верба над грай-водою,

Молодіє неначе доля

Хай завжди мене верба

Та й додому поверта.

Верба – одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводжує людські поселення й оселі. Верби над ставом – традиційна прикмета українського села. Люди давно помітили: де ростуть верби, там чисті джерела, де копали колодязь – на дно клали вербову дощечку.

Верба – символ родинного вогнища, навколо дерева водили молоду пару.

Тиждень перед Великоднем називають вербовим. У Вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому і б’ють нею хатніх, промовляючи:

Не я б’ю,  верба б’є

Віднині за тиждень

Буде в нас Великдень

Будь веселий як верба

А здоровий як вода

А багатий як земля.

(Хлопчик з дівчинкою обіграють сценку)

–         Верба – символ життя. Легенда розповідає, як одна жінка вдень жила із своєю сім’єю, а на ніч перетворювалась у вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік та й зрубав вербу  –  тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з цього дерева колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку зі старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

–         Про вербу також складено багато прислів’їв, давайте пригадаємо:

«Де верба, там і вода»

«Гнучка, як лоза»

«Така правда, як на вербі груша»

–         А ще в народі так кажуть «Без верби і калини нема України»

Виконуємо вірш з рухами щодо тексту.

Ой вербо, вербо зелена

Спусти гіллячко додолу.

На зелену діброву

На червону калину

Де соловейко гніздо в’є

А сивая зозуленька кукує.

-А зараз, щоб наша кімната стала ще гарнішою давайте прикрасимо її своїми малюнками.

(Звучить українська народна музика, діти малюють нетрадиційними методами гілочки верби та калини, за бажанням дітей.)

Підсумок заняття.

Вихователь Сахно А.В.

Вам може бути цікаво...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *