1. Фізкультура. 2. Художня література. Читання оповідання О.Іваненко “Галочка” . 3. Ліплення “Подарунок дитячому садку”

У ПЕРШОМУ КЛАСI ГАЛОЧКА

 

 Оксана Iваненко

Мета: вчити уважно слухати оповідання, відповідати за запитання повними реченнями, переказувати по частинах, розвивати фонематичний слух, зв’язне монологічне мовлення, збагачувати словник, виховувати любов до рідної мови, бажання йти в перший клас.

ОРИГИНАЛ

Галочка дуже не любить, коли мама розповiдає кому-небудь цю iсторiю, так що, будь ласка, коли побачите Галочку, не кажiть ïй, що ви щось знаєте.
Це трапилось, коли Галя вперше прийшла в школу.
Галi дуже хотiлося швидше до школи.
Хоч вона й не зовсiм, але все-таки доросла — коли ходиш до школи. А маленькою нецiкаво бути. Тiльки старшi так думають, що малим добре. Сама нiкуди не ходи, одягай, що мама скаже, спати лягай рано, коли мама i тато ще й не думають спати, обов’язково обiдай i снiдай!
Галя вже вирiшила, коли вона буде дорослою, супу i хлiба не ïсти нiколи, нiзащо (хiба що хлiб з варенням), нiколи не спати i щодня ходити в кiно.
Ïï двоюрiдний братик Вовка, трошки старший, з нею цiлком згодний, тiльки вiн ще каже, що й слухатися нiкого не буде i взагалi робитиме все, що захоче.
От Галi купили портфель, книжки, зошити, пера Пiонер i головне — пенал!
— В школу я ходитиму сама! — заявила Галя. — Ти, мамо, тiльки перший день менi покажи, де школа. Вовка ж сам уже ходить!
— Подивимося! — сказала мама. Так вона казала завжди, коли не хотiла сперечатися.
Спочатку все було гаразд. Все було приготовлено звечора: повний портфель, коричнева форма, чорний фартушок, — все як належить, i, як належить всiм семирiчним, у цей день Галя прокинулась о шостiй годинi i вже не дала нiкому спати.
Мама, як навмисне, повiльно одягається i, здається Галi, надто повiльно йде. Так i спiзнитися можна! Галочка поспiшає, Галочка iде горда, зовсiм як доросла, i в неï таке обличчя, що всi зустрiчнi бачать, що вона вперше йде до школи.
От i школа — з великими вiкнами, великим двором. На дворi бiгають дiти, багато дiтей, бо це велика школа — десятирiчка — значить, цiлих десять класiв! Бачите, як багато!
Ви думаєте,

.

ка злякалася?
Аж нiтрiшечки!
Коли задзвонив дзвоник i молода чорнява вчителька покликала: Перший клас, до мене!, Галя майже зовсiм спокiйно по-бiгла до неï i навiть прошепотiла мамi:
— Мамочко, ти не бiйся! Я буду добре вчитися i додому сама прийду!
— Мене звуть Олена Пилипiвна, — сказала вчителька. — Я вас зараз построю, ми послухаємо, що скаже директор, i пiдемо у свiй клас.
Коло Галочки поставили бiляву дiвчинку з сiрими великими очима. Вона зразу засмiялася до Галi i спитала:
— Як тебе звуть?
— Галочка Татарська!
— I мене Галочка, тiльки Хижнякова! — зрадiла дiвчинка. — А отого чорненького хлопчика звуть Тiма, а оту, бачиш, на китаянку схожа, — Неля. Я вже всiх перепитала. Ти на китаянку теж схожа, тiльки не дуже, а на татарку зовсiм нi…
Вона хотiла ще щось швидко розповiсти, та на Ґанок вийшов сивий старий директор з квiтами в руках i усмiхнувся привiтно дiтям. Усi, навiть десятикласники, враз замовкли. Вiн зразу сподобався Галочцi, i вона почала дивитися йому прямо в рот, — бува, чого не пропустити.
— Ходiмо, дiти, до школи, почнемо новий навчальний рiк! — сказав вiн i, побачивши, як Галя дивиться на нього, потрiпав ÏÏ по голiвцi.
— Хай першими йдуть маленькi, новачки. Хай вони полюблять нашу школу, вчаться добре, щоб бути робiтниками на заводах, будiвниками нових мiст, хорошими iнженерами, льотчиками.
— А я хочу бути художником, — раптом сказала Галя голосно й серйозно.
— I художниками, — пiдтвердив директор також серйозно, але всi дiти оглянулися на Галочку, — хто й зна чого! I Галя почервонiла.
Галю посадили з бiленькою Галею, i вони дуже швидко подружилися, ïм знову захотiлося багато розказати одна однiй, але на уроцi було цiкаво слухати Олену Пилипiвну.
А Олена Пилипiвна всiх розпитувала, хто де влiтку був, хто вмiє читати, якi книжки знає. Всiм хотiлося вiдповiдати, i всi говорили разом, а бiленька Галочка аж пiдстрибувала:
— Я дуже люблю казки, ой, так люблю казки…
Олена Пилипiвна всiм сказала, якщо хто хоче говорити, хай руку пiдведе, а то коли всi разом вiдповiдають — нiчого розiбрати не можна. Це Галi дуже сподобалося, i вона весь час пiдiймала руку, а пiд кiнець — обидвi руки, бо вона читала вже багато книжок i ïй хотiлося про всi розказати. Навiть було досадно, що задзвонив дзвоник i урок скiнчився. Дiти вибiгли в коридор i в велику залу.
— Давайте грати в пiжмурки! — закричала Неля.
Галя вирiшила заховатися вiд Галi Хижняковоï i Нелi i по бiгла в коридор лiворуч.
От хороше в школi! — подумала Галочка. — I весело як, i дiтей багато, i аж нiтрошечки не страшно.
Тут раптом задзвонив дзвоник, i вмить усi дiти розбiглися по класах.

— А де ж мiй клас? — схопилася Галочка.
Коридор такий великий i скрiзь однаковi дверi.
— А чому ти не в класi? — проходячи коридором, спитала ïï якась учителька в пенсне, висока i, мабуть, строга, бо навiть i не подивилася на Галю. Галя знiяковiла i шмигнула в першi дверi.
Але що це? В ïï класi стояли маленькi парти, якi ïй дуже сподобались, i за партою бiля вiкна ïï посадили з Галочкою бiленькою, а тут парт зовсiм не було. Тут стояли якiсь дивнi столи, i великi дiвчатка й хлопчики на них щось стругали i пиляли. Галочка швидше втекла i вiдчинила дверi поряд.
Тут були парти, i взагалi це, напевне, ïï клас, але дiти не сидiли, а стояли навколо столу, i вчителька, тiльки зовсiм не Олена Пилипiвна, показувала ïм щось дуже цiкаве, бо дiти витягли шийки, як гусенята, щоб усе добре бачити.
Галочка стала позад усiх на пальчики, витягнула теж шию i побачила на столi кумеднi пляшки, круглi й тоненькi, якiсь кульки й спиртiвку. Учителька взяла якусь срiбну кульку з полицi i пропустила ïï в кiльце, а потiм пiдiгрiла кульку на спиртiвцi, i вона вже не могла пройти в кiльце. Хоча це була та сама кулька!
— Бачите, дiти, — казала вчителька, — вiд нагрiвання тiла розширюються, збiльшуються, а вiд холоду стискаються.
Ач, цiкаво! — подумала Галочка. — Прийду додому i обов’язково посаджу на батарею Мишку. Хай сидить, поки не збiльшиться.
А потiм учителька взяла зовсiм порожню пляшку, таку пузату i смiшну, заткнула пробкою i теж поставила на вогник.
— Вона ж лопне! — закричала Галочка, i всi обернулися до неï.
— Це не з нашого класу! — сказав руденький хлопчик.
— Ну, звичайно, не з нашого! — заторохтiла дiвчинка з кiсками.
— З якого ти?
— Я з першого… — нiяково мовила Галя.
— А потрапила в третiй!
— Так iди в свiй клас, — сказала вчителька. — Там же дiти вчаться, а ти пропустиш усе!
Галя хотiла сказати, що ïй хочеться тут побути й подивитися, чи не лопне кумедна пляшка, але сперечатися вона не насмiлювалася i вибiгла швидко з класу. Вона вирiшила, щоб знову не наплутати, до дзвоника нi в який клас не заходити, а побiгти в залу i там почекати.
А в залi було весело! Коло рояля стояло багато дiтей, бiльше, нiж сидять в одному класi, i всi спiвали:
Ходить гарбуз по городу, Питається свого роду!
Галочка знала цю пiсеньку i пiдбiгла до дiтей. Там таки справдi стояло три класи — 2-А, 2-Б i 2-В, тому й не звернули на Галю уваги, бо дiти з 2-А подумали, що вона з 2-Б, а з 2-Б — що вона або з А або з В.
За роялем сидiв молодий i веселий дядя, вiн грав, спiвав рiз ними голосами — то басом, коли за гарбуза, то тоненько, як дiвчинка, коли за огiрочки, то шамкав, як дiд.
— Ану, роти бiльше розкривайте, дiти! — командував вiн. — Маню, що ти там шепочеш? — I вiн показував, як Маня шепоче.
— Ну, тепер потанцюємо! Дiти, живо в коло! Протанцюємо полотерiв. Знаєте, як вони пiдлоги натирають? — I вiн заспiвав:
— Каблук, носок i два притопи! Каблук, носок i два притопи!
Галя любила потанцювати!
Вона швидко збагнула, в чiм справа, ноги жваво заходили, а сама почала приспiвувати:
— Каблук, носок i два притопи! Каблук, носок i два притопи!
— Ось ти, чорненька, добре робиш! — похвалив ïï Валентин Iванович, — так дiти звали вчителя. — Ходiмо на середину, вдвох покажемо.
I знову дзвоник перешкодив! Хай би хоч цiлий день уроки тяглися!
Пiсля уроку всi дiвчата повисли на Валентиновi Iвановичу, i Галя теж, i вiн вiд них i руками й ногами:
— Та пустiть мене, а то ж усiх вас з собою заберу, а чорненьку в кишеню покладу! — I вiн схопив Галочку.
Тут чорненька Галочка згадала, що ïй же треба не в кишеню, а в той клас, де Олена Пилипiвна, де Галочка бiленька, i, крiм усього, там у партi лежить ïï снiданок.
I все б кiнчилося добре, коли б Галочка не була така цiкава. Вона вирвалась i побiгла шукати свiй клас, але по дорозi крiзь великi склянi дверi побачила надзвичайнi квiти.
Недовго думаючи, вона вiдчинила дверi i тихо ойкнула. Це був зовсiм не клас, це було щось надзвичайне! На столах стояли величезнi квiти, — волошка така, як Галина голова, ромашка — ще бiльша. Галя торкнула ïх тихенько пальчиком i почула, що вони не живi, а з чого зробленi — не розбереш.
— Ах, якi метелики, якi жуки! — прошепотiла Галя, склавши ручки i дивлячись на стiни, де за склом висiли рiзнi метелики.
Впоперек усiєï кiмнати стояли великi шафи, i Галя побiгла мiж ними, бо далi було ще цiкавiше.
Вона трошки злякалася — на неï дивилося око, справжнє око, тiльки велике; мабуть, з людини-велетня.

Цiкаво, чи воно бачить, коли само, без людини? — подумала Галя i раптом прикипiла на мiсцi. В кутку, спиною до неï, стояв живий сiрий собака, а Галi раз собаки на дачi порвали плаття, i Галя чужих собак дуже боялася.
Це вiн стереже тут усе, — майнуло в головi, — треба не ворушитися, а то порве! Його ж тут навмисне поставили — стерег-ти. Вона притулилася до стiни i присiла.
Що ж менi робити? — подумала Галя.
Собака не повертався.
Минуло ще кiлька хвилин.
Тут страшно, — подумала Галя i заплакала, але навiть схлипувати голосно боялася.
Собака не повертався.
Продзвонив дзвоник.
Це я знову не потраплю у свiй клас! — Галочка заплакала голоснiше.
Собака не повертався.
Раптом вiдчинилися дверi, i в дивну кiмнату вбiгли двоє старших дiвчаток i хлопчик.
— Несiмо швидко птахiв! — сказав хлопчик.
— Я ж казав, що це на перервi треба зробити, а то вже дзвоник. Ви несiть папугу й колiбрi, а я атлас!
— А це що за пташка? — раптом скрикнула дiвчинка з товстою косою, побачивши маленьку Галю, яка притаïлася в куточку коло шафи.
— Чого ж ти плачеш?
— Там собака… — схлипуючи, сказала Галя. — Я злякалася…
— Та то ж чучело! — засмiялися дiти. — 3 якого ти класу?..
— З пер…шого…
— Чого ж ти не в класi?
— Я… не знаю… де… мiй клас…
— Знаєш що? — сказав хлопчик дiвчинцi з косою. — Вiдведи ïï в перший клас.
Дiвчинка взяла носову хустку, витерла Галi обличчя i повела за руку в клас.
— Галочка! — скрикнула радiсно Галочка Хижнякова.
— Татарська, де ти була? Я вже не знала, що й думати, — сказала схвильовано вчителька, — ми вже додому дзвонили!
— Я пiймала вашу Галку в природничому кабiнетi, — сказала дiвчинка з косою.
На третьому уроцi було малювання. Галя, вже заспокоïвшись, малювала квiти, такi ж великi i надзвичайнi, як у природничому кабiнетi, i була дуже незадоволена, коли дверi вiдчинилися i вона побачила схвильоване обличчя мами. Та Олена Пилипiвна ïï заспокоïла.
Мама, звичайно, дома всiм розповiла, як Галочка мандрувала по школi.
Всi смiялися. Тiльки дiдусь хороший, зовсiм не смiявся, а сказав Галочцi:
— Зате тепер ти знаєш, скiльки цiкавого в школi!
Увечерi Галочка все ж таки посадила Мишку на батарею i про себе подумала, що природником теж цiкаво бути

 

 

ЛІПЛЕННЯ «Подарунок дитячому садку»

 

Мета: вчити дітей ліпити іграшки, передаючи характерні особливості їхнього зовнішнього вигляду (форму, колір і співвідношення частин). Розвивати вміння планувати свою роботу, ліпити послідовно. Продовжувати формувати уявлення вихованців про іграшки. Розвивати творчість, словотворчі вміння дітей, уяву, дрібну моторику рук. Виховувати самостійність, бережливе ставлення до іграшок.

 

Попередня робота

Бесіда про улюблені іграшки. Складання загадок з метою уточнення уявлення про зовнішній вигляд іграшок.

 

Матеріали та обладнання: іграшки, велика коробка, іграшкові дзвоники, пластилін, стеки, дощечки, серветки, технологічні картки. Незакінчена модель (тулуб у формі овала, голова у формі кульки, а також окремі деталі (вушка, лапки) для показу способу ліплення на основі загальної форми.

 

Хід заняття

І. Організаційний момент:

Рада всіх я вас вітати

І заняття розпочати,

будем працювати гарно,

швидко, весело і вправно,

– Настрій?
– Супер!
– Погода?
– Клас!
– До роботи! Все гаразд!

 

 

ІІ. Актуалізація знань дітей.

– Спробуйте відгадати, про кого чи про що ми сьогодні будемо говорити. Для цього послухайте віршики.

Зайчик пляше залюбки –           Є у мене лялька Катя

Хай радіють малюки!                 Я їй зшила з шовку плаття,

Тупає він ніжками,                    Їй книжки читаю,

Вушками лопоче,                      Супом пригощаю.

Наче пісню ніжную                    Я воджу її гуляти,

Заспівати хоче.                         Вчу Катрусю розмовляти,

З нею я співаю,

З нею спать лягаю.

Вихователь звертає увагу дітей на іграшки, розміщені на столі. Діти роздивляються їх.

– У кожного з вас є своя улюблена іграшка. Хто зможе розказати про неї?

(Невеликі описові розповіді 2-3 дітей)

 

Тематична ігротека

– Пропоную пограти в гру «Відгадай мою іграшку». Перед дітьми, які сидять за столиками вихователь розкладає іграшкові дзвіночки. Непомітно він обирає будь-яку іграшку, кладе її в коробку і ставить на стіл. Після цього довільно описує схований предмет кількома реченнями, не називаючи його.

Мовленнєвий матеріал для гри

Ця іграшка – звірятко. Вона м’яка, плюшева. Ця іграшка білого кольору, величенька. В іграшки є довгі вушка, очі й носик, маленький хвостик і лапки. (Зайчик)

Ця іграшка – транспорт. Іграшка пластмасова. У неї є колеса й висока кабіна. Кабіна зелена, а колеса чорні. (Трактор)

Діти уважно слухають описання. Якщо хто-небудь відгадує, про що йдеться, він дзвонить у дзвоник і тільки тоді може назвати іграшку. Якщо іграшку названо правильно, її дістають і показують усім дітям, а той, хто відгадав, стає ведучим.

 

ІІІ. Мотивація

– У нашому дитячому садочку багато іграшок. Влітку вони за вами скучили, а тепер зраділи і хочуть погратися. Зараз пропоную виліпити з пластиліну маленьку копію тієї іграшки з якою ви найбільше любите гратися, і тоді іграшок у нашому садочку стане ще більше.

 

ІV. Розминка для рук «Імітація дій»

– Перед роботою давайте розімнемо свої ручки і покажемо, як будемо заплітати косичку для ляльки, варити їй кашку, стріляти із лука, забивати молоточком, грати на гітарі та ін..

 

1. V. Практична робота (диференційовано):

– Візьміть потрібні вам картки і розгляньте їх. Хто сам, без моєї допомоги, зможе виготовити іграшку?

Ваше завдання: зліпити іграшку за схематичним малюнком.

Всі інші діти виконують завдання за індивідуальним показом та поясненням вихователя.

 

VІ. Фізкультхвилинка

Працювали ви старанно.

Ліпили іграшки охайно.

Стомилися ручки і оченята.

Спочиньте трохи мої малята!

Сонце спить, небо спить (очі закривають  долонями);

Навіть вітер не шумить.

Рано-вранці сонце встало (відкривають очі й піднімають голови)

І проміння всім послало (піднімаються на носки, руки підносять угору)

 

VІІ. Виставка та обговорення робіт

Діти розглядають виліплені іграшки, коли б можна бути i природником, i художником.

Лось Н.І.